Янв 10
FacebookTwitterGoogle+Blogger PostОтправить

Поділюсь думками, що готував до круглого столу, який не відбувся.
Гідність та Біблія
1 Підстави гідності
1.1 Бог замислив людину як творіння за Своїм образом та подобою
«І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі». (Бут.1:26)
1.2 Викуплення Христове як створення нового людства, яке розуміє власну гідність
«Ви дорого куплені, тож не ставайте рабами людей!» (1Кор.7:23)
1.3 Коли читаємо про життя персонажів Старого Завіту, ми не завжди бачимо прояви гідності.
1.4 На мою думку у Святому Письмі ми можемо споглядати динаміку розвитку розуміння та проявів гідності. Ключовим періодом у становленні гідності божого народу став Вавилонській полон.
Таке враження, що Бог проводить Свій народ через страшенну катастрофу, щоб викувати з них народ, який цілком усвідомлює власну гідність, від якої, як і від віри в Єдиного Бога, він не відмовиться в жодному разі.
1.5 Тексти, що створювались після полону дають багато прикладів гідності божого народу, яка відкривається як форма вірності Богу.
1.5.1 Даніїл та його друзі — проявляють безкомпромісну віру навіть під загрозою смерті. Ми не будемо опаганюватись, ми гідно збережемо себе у вірності Справжньому Богу!
1.5.2 Книга Естер, розповідає історію свята Пурім. Ця книги жодного разу не згадує ім’я Бога, навіть слово «Бог» відсутнє в єврейському тексті цієї книги.
Але що там є?
Там є та сама гідність.
Чого це раптом Аман захотів влаштувати геноцид євреям у Перській імперії? (Див. Ест. 3:1-6) Мордехей не вклонився Аману, бо був юдеєм, тобто людиною, яка падає на коліна лише перед Істинним Богом.
1.5.3 Книга Естер торкається цікавого аспекту гідності.
Я вже сказав, що вона не згадує Бога, але говорить про гідність божого народу.
Тому варто запитати, чи не є прояв гідності анонімним проявом Бога?
Тобто прояв гідності — це свідоцтво про Божу роботу в людині чи суспільстві, які мають гідність.
1.5.4 Мати власну гідність, та поважають гідність іншого — це шлях наближення до Бога.
Втрачати власну гідність, то не визнавати гідність іншого — це шлях ворожнечі з Богом.
(З словника: Гі́дність — це поняття моральної свідомості, яке виражає уявлення про цінність всякої людини, як моральної особистості, а також категорія етики, що означає особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства, в якому визнається цінність особистості. Поняття гідності вживається у законодавствах численних країн та у міжнародному праві).

written by gv

Янв 10

Почему-то для многих мысль о вечности связана со статичностью, а не с развитием. Но вечная статика — это страшнее ада.

written by gv

Янв 10

Важно понимать, что любое достижение человечества неизменно приводит его в область неведомую прошлым поколениям. Это значит, что решения тех или иных вопросов, пригодные для прошлого, не срабатывают в нынешних ситуациях.
Для устоявшихся религиозных систем такое положение вещей — серьёзный, а порой и непосильный вызов. Ответы Бога на насущные проблемы прошлого могут просто не сработать для настоящего. Что делать? Искать новые решения. И не всегда в опыте прошлого.
Богатые религиозные традиции похожи на огромную кладовую, в которую складывают наряды вышедшие из моды, сношенные, но которые жаль выбросить, вещи, не подходящие к текущему сезону или те, которые надеваем очень редко — только по большим праздникам. Таких вещей там так много, что нам кажется, что прошлое накопило нам богатств на все случаи жизни.
Однако это не так. Если вам доведётся отправиться в космос, скажем, слетать на Марс, то в кладовке, копившей богатства с незапамятных времён, вы вряд ли найдёте пригодный для путешествия скафандр. Вам нужно будет создать его самостоятельно либо позаимствовать у тех, кто умеет их делать. В любом случает, готовое решение в кладовой вы не найдёте.
Богатство традиции — замечательная вещь, но умение находить новые решения для новых проблем — лучше.

written by gv

Янв 10

Богословие — вечно актуальная область знаний. Потому что невозможно создать богословскую систему, вмещающую в себя Бога. Любые богословские границы Он разрушает новым откровением о Себе.
Заниматься серьёзным богословием — это как играть с Богом в прятки. Только теперь уже не мы, по примеру Адама, прячемся от Него, а Он от нас.
Тогда, в Эдеме Бог видел Адама в кустах, но всё равно спрашивал «Адам, где ты?». Ему не нужно было знание о том, где Адам, это Адаму нужно было осознать, где он теперь на самом деле.
Богословие — это наш вопрос «Бог, где Ты? Какой Ты?» И вроде бы мы знаем ответ, но он всегда связан с опытом прошлого. Хорошее богословие как раз и есть поиск ответа на то, где и каков Бог сейчас, а не вчера или тысячу лет назад.
Upd. Можно вспомнить Малахии 3:6 «Ибо Я — Господь, Я не изменяюсь…» и другие подобные тексты.
При этом неизменный Бог может по-разному присутствовать в нашей жизни, «поворачиваться» к нам новыми гранями Своей личности. Он способен нас вечно удивлять, иначе сама вечность не имеет никакого смысла.

written by gv

Янв 10

В Печерском патерике (да и не только в нём) частенько встречаются очень коротенькие «жития». В общем-то это даже не житие, а упоминание о том, что вот жил такой-то.
Из-за скудости информации этих святых и не поминают толком.
Даже удивительно, как вообще они в синаксари попали. В памяти о них нет ни чудес, ни подвигов. Просто когда-то они достойно прожили земную жизнь и кто-то их так любил, что передал память о них следующему поколению верных. Так через века эта память добралась до нас.
И вот о чём я подумал — как же хорошо, что у нас есть память о святых, которые не впечатляют ни аскетическим экстримом, ни спецэффектами. Память о них не замутнена фейками, отталкивающими людей от Церкви. А ещё их «жития» плохо конвертируются в материальные блага. Может это и есть признак настоящей святости?

written by gv